Ілон Маск часто висловлює суперечливі думки у Twitter. У грудні 2019 року мільярдер і власник SpaceX і Tesla обурив урбаністів невизнанням явища, яке було вперше описане в 1866 році.
Він написав: “Індукований попит – одна з найбільш ірраціональних теорій, які я коли-небудь чув”.
Induced demand is one of the most irrational theories I’ve ever heard. Correlation is not causation. If the transport system exceeds public travel needs, there will be very little traffic. I support anything that improves traffic, as this negatively affects almost everyone.
— Elon Musk (@elonmusk) December 29, 2019
Це було відповіддю критикам, які зазначили, що його попередній твіт – “Треба побудувати надзвичайно безпечні, захищені від землетрусів тунелі під містами для вирішення проблем заторів” – описував звичайне метро. Пізніше Маск додав: “Якщо транспортна пропозиція буде перевищувати попит на неї, заторів просто не буде”.
Існує дуже мало емпіричних доказів цього твердження, натомість багато доказів протилежного. Особливо в Південній Каліфорнії, де проживає Маск, і де розширення мережі автодоріг завжди стимулювало використання автомобілів (електричні автомобілі так само стоять у заторах, як і автомобілі з двигуном внутрішнього згоряння).
Для опису індукованого (спровокованого) попиту урбаністи приводять показову цитату відомого містопланувальника Льюїса Мамфорда зі статті 1955 року: “Будувати більше доріг для запобігання заторів – це все одно, що ослаблювати ремінь, щоб запобігти ожирінню”.
Ця теорія була детально описана в 1969 р. британським транспортним інженером Дж.Дж. Лемінгом (J.J. Leeming), який зауважив: що більше доріг побудовано, то більше транспорту використовує ці дороги. Ця ідея була описана після доведення німецьким математиком Дітріхом Браєсом (Dietrich Braess) так званого парадоксу Браєса, суть якого полягає у погіршенні роботи системи після додавання нових потужностей. Ці ідеї були згодом розширені в постулаті Льюїса-Могріджа 1990 р. та парадоксі Даунса-Томсона 1992 р.
Ідея про те, що будівництво більшої кількості доріг призводить до більших заторів, використовувалась учасниками боротьби з дорожнім будівництвом з 1970-х років. У Великій Британії вона ненадовго стала офіційною позицією держави після доповіді Постійного дорадчого комітету уряду щодо дослідження автомагістралей у 1994 році. Тоді програма дорожнього будівництва прем’єр-міністра Маргарет Тетчер – “найбільша з часів римлян” – була зупинена (є приводи очікувати, що прем’єр-міністр Борис Джонсон поновить цю програму).
Хоча дослідження Лемінга стало загальновизнаною теорією серед більшості вчених-транспортників, про індукований попит було відомо задовго до 1969 року. У 1866 році геодезист та інженер Вільям Хейвуд (William J. Haywood), один із авторів проєкту лондонського віадука Холборн, виказав думку, що нова магістраль спровокує більше поїздок.
Подібний висновок зробив сер Чарльз Бресі (Charles Bressey) у дослідженні розвитку доріг у Лондоні, опублікованому в 1937 році. У своєму звіті Бресі писав: “Як типовий приклад можна навести нову Грейт-Вест-Роуд, яка паралельна старій трасі Брентфорд-Хай-Стріт. Згідно з виписками Міністерства дорожнього руху… нова дорога одразу після введення в експлуатацію перевозила у чотири з половиною рази більше транспортних засобів, ніж стара. Однак зменшення потоку руху по старій дорозі не відбулося, і після цього кількість транспортних засобів на обох трасах постійно зростала… Числа є чудовою ілюстрацією того, що нові дороги провокують додатковий рух “.
Таким чином, Маск продовжує давню традицію прихильних до автомобілів експертів, що безтурботно ігнорують очевидні свідчення.
Ще один показовий приклад – автомагістраль Кеті в Х’юстоні, яка в найширшому місці має 26 смуг руху. Вона була розширена у 2008-2011 роках за 2,8 млрд доларів з метою полегшити серйозні затори. Проте це лише погіршило ситуацію. Час поїздок збільшився на 30% під час ранкової години-пік та на 55% під час вечірньої у період з 2011 по 2014 рік.
Погляд Маска на світ через лобове скло автомобіля – це мрія про нескінченні порожні дороги. Проблема в тому, що його думку поділяють місцеві та національні політики у всьому світі, які відповідають на проблему дорожніх заторів рішенням, яке ніколи не працювало: більше доріг, розв’язок і тунелів.
Британський містобудівник Томас Шарп (Thomas Sharp) у 1932 році точно описав, як деякі автомобілісти не заспокояться, поки кожен сантиметр землі не буде покритий асфальтом:
“Автомобілісти схильні скаржитися на переповнені дороги, якщо перед кожним немає милі вільного простору. Вони заявляють, що за нинішніх умов немає задоволення їздити на автомобілі. Вони шукають на карті альтернативний маршрут, де можна пришвидшитися, хоч навіть на житлових вулицях. І, коли вони виявляють, що всі альтернативні маршрути вичерпані, автомобілісти продовжують вимагати нових доріг, щоб їхні автомобілі знову приносили насолоду”.
Джерело: Forbes
